«Топили сніг, возили воду з криниці – так і виживали»

Мені 28 років. Я жив у Маріуполі. Працював у четвертій лікарні. Під час війни надавав допомогу людям, які постраждали від обстрілів.

Про початок війни дізнався від друзів, які зателефонували 24 лютого о п’ятій ранку. Я відправив сім’ю з міста, а сам поїхав до лікарні. Тоді не дуже усвідомлював, що коїлося, все робив автоматично.

Найтяжче було, коли привозили поранених жінок і дітей, а я розумів, що нічим не міг допомогти їм.

Лікарні допомагали наші військові, волонтери, небайдужі місцеві жителі. Була дуже велика проблема як із питною, так і з технічною водою. Топили сніг, возили воду з криниці – так і виживали.

Ми з колегами допомагали людям, поки були медичні засоби. Однак вони швидко закінчилися. Після влучання в пологовий будинок і драмтеатр усвідомили, що треба вибиратися. Зробили кілька спроб, але вони виявилися невдалими. Наша лікарня знаходилася біля Азовсталі. Не вдавалося виїхати через потужні обстріли.

В лікарню приходили місцеві жителі й розповідали, як можна виїхати з міста. А ще ми чули по радіо про спроби евакуації з Маріуполя. Зрештою, нам вдалося вибратися. Через чотири дні після цього наша лікарня згоріла від обстрілів.

Я сподіваюся, що війна закінчиться цього року.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/