«Той ранок буде довго снитись»

Ходус Анастасія, 15 років, Комунальний заклад освіти «Середня загальноосвітня школа № 52» Дніпровської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Мисик Тетяна Миколаївна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Той ранок довго буде снитись,

І в голові питання:

Звідки? Як? Чому?

Та сльози на очах близьких та рідних:

Кому війна потрібна ця? Кому?!

Ранок 24. 02. 2022 запам'ятаємо назавжди…

Ця страшна війна постукала в наші двері зненацька майже серед ночі та залишилася в нашій пам'яті, як кадр з воєнного фільму тих часів, коли наші бабусі та дідусі були такого віку, як ми зараз. Я пам'ятаю зимовий ранок, вибухи за вікном, дзвінки, плач родичів… і мамині слова: "Вір мені: усе буде добре!" Та тільки через кілька днів ми зрозуміли, що той лютневий ранок змінив наше життя на "до" та "після". Нікуди з країни ми не від'їжджали, вирішили залишитися тут, удома, в Україні. Але весна цього року ніби пройшла повз нас...

Я вперше не помітила весну.

Її, мабуть, украли...

Тільки у снах я відчувала,

Як розквітали яблуні в саду.

Ця війна повністю змінила моє життя та життя моєї родини. Усе в «новому режимі», інколи не розуміючи, який за вікном день тижня та який час доби. Я не знаю, звідки ми брали сили, оптимізм і навіть жарти. Інколи в цьому допомагали знайомі, які знаходилися в «пеклі», на фронті. Вони надсилали нам свої фотографії, на яких хлопці посміхаються, а за кадром - море крові та вже оплакані побратими, але це все за кадром... А нам вони несли посмішку, оптимізм, волю до життя. Це як ліки... І це не ми слабкі, це так психіка наша захищається. Ми один одного зцілюємо. "Усе буде добре! " - писали нам інколи хлопці з передової. І ми відразу, ніби оживали, аж соромно ставало за свою слабкість.

З перших днів війни наша школа допомагала переселенцям з тимчасово окупованих територій, збирала для них допомогу, прихищала, допомагала з переїздом до більш безпечних регіонів. Мабуть, не можна так говорити, але війна навчила мене бачити справжню людяність, підтримку, взаємодопомогу. Українці об’єдналися, щоб знищити ворога. Разом ми незламні.

Я розумію, що ця війна зі мною залишиться назавжди. Тобто вже ніколи, після перемоги не зможу її видалити зі своєї пам'яті, стерти. Так було і з нашими бабусями та дідусями, які до останніх своїх "сивих" днів розповідали нам, як вони маленькими ділилися між собою крихітками хліба, аби вижити. Війна - це назавжди, на жаль. Це як татуювання…

Ми всі віримо в перемогу. Цей день обов'язково настане. Мир - це коли ти вночі міцно спиш, а вранці спокійно йдеш до школи і не здригаєшся від повітряних тривог. Усе буде Україна.

ПОМІТКА: у творі використано уривки з віршу "Украдена весна", який написала моя матуся Наталія під час війни.