Пономаренко Катерина, 16 років, 11 клас, Новопетрівський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Козілецька Олена Сергіївна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

За день до початку війни я була до дев’ятої вечора в школі. Я захищала свою роботу МАН і зайняла перше місце в обласному етапі. Ми розмовляли з моєю вчителькою і були впевнені, що люди в ХХІ столітті не здатні почати кровавий конфлікт і вміють вирішувати проблеми словами та знаходити компроміси. У той вечір все було так добре, я так тішилася своїй перемозі і планувала захист своєї роботи на всеукраїнському рівні, але..

Того ранку я прокинулась не від будильника, а від шуму гвинтокрилів. Їх пролетіло близько вісімнадцяти над моїм будинком. Потім у телеграмм-каналах з‘явилось відео, як ці гвинтокрили стріляють недалеко від мого будинку.  Тоді я й зрозуміла, що це - війна. А наступного дня я почула, як мені здавалося, найстрашніші, найсильніші вибухи. Але це був тільки початок. Ми просиділи вдома до 6 березня, майже два тижні. Моя кімната знаходиться на другому поверсі і з вікон можу бачити весь горизонт свого села. Я бачила моторошні картини вибухів, але вони були далеко. Дідусь казав, що то в Гостомелі. Вибухи були настільки потужні, що було все небо вночі світилося помаранчевим кольором.

Недалеко від нас знаходиться Іванків. Мене дуже засмутила новина про картини Марії Приймаченко, які згоріли, поки село було окуповане. Згадала, як під час олімпіаді з історії писала про цей музей.

Нам з рідними доводилося сидіти у підвалі. Я ще досі пам‘ятаю, як дворічний син моєї тітки весь час плакав та кричав. Усім було страшно... Четвертого березня о сьомій ранку прилетіла перша ракета в наше село. А потім ми дізналися, що нашого знайомого вбили в Катюжанці, коли він їхав з магазину додому.

З кожним днем вибухи ставали сильнішими та ближчими. Ми не планували виїжджати з Петрівець, але шостого березня прокинулися, зібрали речі та поїхали до наших родичів у Вінницьку область. Через 5 днів я мала святкувати день народження -16 років. Я мріяла в цей день зустрітися з друзями в новому ресторані, задувати свічки на двоярусному торті. Але в той день я була рада маленькому тортику з однією свічкою, якому вже був вийшов і термін придатності, мамі просто дивом вдалося його знайти.

А через декілька днів після мого дня народження ракета прилетіла в будинок моєї давньої подруги. На жаль, помер її дворічний братик. І це – нестерний біль… Чому мають гинути маленькі діти? Чи це теж нацисти? З ким воює Росія?

Війна… Тільки тепер я зрозуміла щорічні побажання на свій день народження від моїх прабабусі й прадідуся: «Тільки б не було війни!» Я та моя сім‘я почали більше цінувати життя, почали уважніше ставитися одне до одного, більше пробачати.

Війна скоро закінчиться - і настане мир. Маю надію, що всі українці повернуться додому і зустрінуться з рідними. Україна відбудує свої міста! Але всі разом ми ніколи не пробачимо ворогові цієї війни.