Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Денис Віталійович Лівша

«Того дня моє серце вперше здригнулось від холодного подиху війни»

переглядів: 243

Лівша Денис Віталійович, 17 років, Курахівський ліцей “Престиж”, м.Курахове

Есе «Один день»

Ви любите український степ? Ці безмежні поля, що сповивають тебе, немов дитину. Цей п’янкий аромат ковили та соняхів, і синє небо… Небо. А літаки? У своєму дев’ятирічному віці я вже знав, що то великі білі птахи. Вони летять кудись вдалеч, а по собі залишають лише довгий слід. Скажу чесно: я обожнював їх.

Однак чомусь, в одну мить, вони змінились. Крила покоротшали, ніс загострився та й літали вони вже не так поважно. Скоріше раз-по-раз виринали невідомо звідки й поспіхом проносились над моїм містечком.

До речі, мене звати Денисом. Напевно, було б украй неввічливо, не повідомити читачеві деякі відомості зі своєї біографії. Сьогодні я навчаюсь в одинадцятому класі і, як кожен школяр, переймаюсь своєю долею, а точніше: складанням майбутніх іспитів.

Мені запропонували виконати дану роботу, адже я, як ніхто інший, знаю, що таке війна очима дев’ятирічного хлопчика з самісінької околиці Донецька.

***

- Збирайтеся хутчіш…

- Я вже готовий.

Хто не знає квапливих зборів, коли всією родиною кудись поспішаєте. Тоді був саме такий день, адже виповнилось рівно двадцять два роки з моменту одруження моїх батьків. Як зазвичай, ми поїхали до бабусі й дідуся, які вже чекали на нас.

Мене завжди дивував вираз “іронія долі”. Що воно таке? Відповідь на це питання я отримав вже досить скоро.

Щойно ми сіли за святковий стіл, пролунав телефонний дзвінок. По місту розповсюджувались чутки про наближення небезпеки. Хвилина цілковитої тиші. І раптом: “Збираймося”, - пролунало з маминих вуст. Однак звучало це зовсім невиразно. Бабуся й дідусь відмовились покидати домівку. Почуття невизначеності сковувало рухи. Та на вустах було одне питання: “Що буде далі?”

***

Широкий степ… Вечірня прохолода надає життєдайних сил, але… Червоногарячий небосхил грає злісними фарбами. В автомобілі всі мовчать. Я поступово засинаю. Прокинувся, коли останні промені сонця ледь виринали з-за обрію.

Ми стоїмо на місці. Колона воєнної техніки перетинає дорогу. Мені здавалось, що вона не мала кінця.

Та й необхідно визнати, що моє наївне серце хотіло продовження цієї вистави. Адже всі ті іграшки, що стояли в мене на полиці, ожили. Думками я поринув у гру. Мені хотілось бути там, всередині цього танку, відчувати неперевершену могутність і велич.

На місце призначення ми прибули дуже пізно. Я одразу ліг спати, а мені все виділись ті чудернацькі машини. Однак ранок перегорнув мій світ.

11 липня 2014р. було обстріляно місто Мар’їнка. Гра скінчилась. Загинули люди, безвинні люди. Образи техніки і таких улюблених літаків перетворились на химери в моїй уяві. Того дня моє серце вперше здригнулось від холодного подиху війни.

***

Історія не вибачає помилок. Мільйони людей стали заручниками жорстоких ігор “найсильніших” світу цього. Війна змінила долі людей, окреслила нові цінності. Однак, пишучи твір, я розумію, що ці події допомогли кожному з нас усвідомити, ким ми є насправді. Саморобна грубка, зібрана волонтерами, і вовняний шалик, зв’язаний доброю бабусею, однаково гріли наших захисників холодними лютневими вечорами.

Війна викрила всі карти, давши зрозуміти, що тільки ми творимо свою долю. Ми – ковалі власного щастя. А наша сила в єдності і відданості один одному…

Проте я вірю, що все стане на свої місця. І символом цього є кудлатий Сірко, який вже впродовж семи років чекає своїх господарів. Він, як і раніше, віддано охороняє свій дім, охороняє “руїну”, немов би каже: “Я живий! Тут є життя! Війна не відбере у мене пам’ять про мою родину!” І дійсно, якщо він чекає, то не все ще втрачено, і настане мир, і у вікнах “руїни” врешті-решт запалає родинне вогнище!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Курахове 2014 Текст Історії мирних діти переїзд обстріли безпека та життєзабезпечення діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій