Яноши Анна Олександрівна, 15 років, Шульгинський ліцей Старобільського районуЛуганської області

Есе "Один день"

Літо… Скільки приємних спогадів воно приносить нам! Але про літо дві тисячі чотирнадцятого року так сказати не можна. Воно мені запам’яталося надовго, адже у мене не було прекрасних спогадів. Я бачила тільки горе людей, сльози, плач, стогін поранених, руйнування після тривалих бомбардувань.

У нас у маленькому селі Шульгинка, що розташоване на Луганщині, де я живу, була війна, про яку я тільки знала із книг і кінофільмів

І ось однієї ночі я почула страшний гул за вікном. Я проснулась і кинулась до вікна. О, Боже, що це? Повз мій будинок їхала військова техніка. Спершу майнула думка, що це страшний сон, але колона техніки їхала і їхала. На душі стало моторошно.

Що відбувається? Ніяк не могла збагнути… Я міцно притиснулась до маминого плеча, а по щоках побігли сльози. Тоді моє маленьке серденько не могло повірити, що це - війна…

Все почалося несподівано. Я, навіть, не встигла дізнатися, як закінчила школу тому, що табеля успішності на руках не було. Влітку я сиділа вдома, а мої батьки працювали. Мені заборонили виходити на вулицю, та і в будинку залишатися було небезпечно.

Це страшне відчуття я не забуду ніколи. У повітрі панував сморід і дим. Стіни нашого будинку потріскались, бо не витримали від здригування землі під колесами страшної техніки. Люди ходили похмурі і невеселі.

Найстрашніша звістка до нашого села прийшла у липні 2014 року. Загинув випускник нашого Шульгинського ліцею - Полєно Юрій Вікторович, захищаючи незалежність нашої держави та нас, його односельців. Юрія з почестями поховали на рідній Шульгинській землі. Бойові побратими Юри з батальйону «Айдар» несли прапори, море квітів, вінки. Ось тоді я і усвідомила, що війна торкнулась і нашого села.

Указом Президента України №722\2015 від 25 грудня 2015 року «за особливу мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.

14 грудня 2016 року у стінах нашого навчального закладу відбулась лінійка-реквієм з нагоди відкриття меморіальної дошки загиблому герою – Юрію Полєно. На подвір’ї вишикувались діти, вчителі, жителі села та гості. На відкриття були запрошені батьки Юри та його товариші по службі.

Багато слів скорботи було сказано під час урочистості. З почуттям глибокої вдячності за безстрашність та героїзм діти читали вірші, несли до меморіальної дошки лампадки та квіти.

Відтоді, переступаючи поріг закладу, мене зустрічає німий погляд та весела усмішка мого земляка.

Мимоволі, виникає питання: «А що я зробила для своєї Батьківщини?» І роблю висновок, що ми - підростаюче покоління, повинні бути гідними нашого героя. Він подав нам приклад невичерпного патріотизму. Ми повинні любити й захищати рідну землю так, як робив це він. Пам’ять про нього житиме вічно у наших серцях.

З 2018 року ми приймаємо участь у різних етапах Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»). Основними завданнями якої є плекати у своїх маленьких душах почуття національної гідності та патріотизму. Рішенням Головного штабу цієї гри нашим роям надано статус куреня імені Юрія Полєна, який загинув, захищаючи рідну землю для нас. І допоки житимуть люди, житиме і наш герой – Юрій Полєно, бо герої не вмирають.

На прикладі його самовідданої любові до рідного краю будемо підростати і ми, передаючи від покоління до покоління світлу пам’ять про нього.

Гадаю, що мрії Юри обов’язково здійсняться і ми збудуємо нову, єдину не на словах, а на ділі Україну. Слава Україні і її героям!

А своє літо, проведене під обстрілами, я запам’ятаю надовго. Я бачила війну, горе, руйнування. Це найстрашніше, що може бути на цьому світі…