Була вдома разом з родиною в Харкові. Найбільш шокуючий, звісно став перший день війни, то був ступор і повне непорозуміння того, що відбувається. Але, як виявилося пізніше, 24 лютого був одним із самих спокійних днів, наскільки то взагалі можливо під час війни. Далі декілька днів цілодобового життя в підвалах, потім евакуація потягом, який обстрілювали по дорозі, то був такий страх, який не передати словами. Здавалося, ми вже не виберемося живими з Харкова. Але, на щастя, нам це вдалося.
Ми майже не виходили з підвалу будинку. Запаси їжі та води майже вичерпалися, ми дуже економили їжу і питну воду. Тоді ми вже зрозуміли, що цей жах швидко не скінчиться. Було прийнято рішення вивозити дітей подалі від бойових дій. То був дуже складний і не простий шлях до порятунку.
Так вже склалася долею, що наша родина змушена була розлучитися за для порятунку дітей від війни. Зараз чоловік живе в Харкові вдома, а я з дітьми в Сумській області. Нас дуже тепло зустріли у центрі для біженців у м. Хмельницькому, це приємно вразило.
На даний час я безробітна, втратила роботу під час війни у зв'язку з ліквідацією банку. Працювала спеціалістом з обслуговування клієнтів банку, зараз в пошуку нової роботи.
23 лютого 2022 року, молодшому сину виповнилося 10 років, він дуже хотів хотів мати, популярну тоді м'яку іграшкову качку "Lalafanfan" і звісно він її отримав у подарунок. З того часу вона подорожує Україною разом з нами. Це такий невеличкий символ початку війни у нашій родині.
