Було, напевно, година сьома ранку. Гуркіт сильний, як дало! Вікна полетіли в спальні й на кухні. Потім приходить Люба: «Тітко Олена!» – плаче. Я кажу: «Що таке?» – «Сергію живіт розпороло». Дві міни впало. Сергію швидку допомогу викликали. Він висить на паркані. Люба плаче, руки в неї трясуться. Як швидка допомога приїхала – він ось так на цих шпагах висів… Він дорогою помер, у швидкій…

Під час Другої світової я була в Росії. Я із Сибіру. Коли була в Сибіру, а скільки ж мені було… 13 уже було мені або скільки? Зараз якась війна важка. Розбивають будинки всі, стріляють. Ось два дні не стріляли, спокійно було, а то стріляли, аж село горить. Коли сильно стріляли, я під парканом сиділа.

Звикли, але боїмося, страшно. Як почнуть стріляти, то не знаю, куди заліз би, куди пішов би. Сильно погано.

Мрію про мир. Щоб швидше був мир. Щоб всі люди жили знову так, як і жили дружно.