Я з Мар’їнки. У 2014 році втратила квартиру, а зараз - ще і будинок. Виїхали звідти в Павлоград.

Перший день війни для нас був не більш, не менш – у липні 2014 року, а в 2022 році він для нас почався в кінці січня. Тоді вже почали стріляти, а потім десь 20 лютого ми приїхали додому. Чоловік мене забрав з роботи, ми заїхали в двір, і почали літати снаряди. Ми зібралися і виїхали з дітьми спочатку до Курахового, а потім - в Павлоград. У нас є свій автомобіль, ми виїхали самі.

Мама пізніше виїхала. Її сусіди вивезли в Курахове, і ми звідти забрали її. Тоді були складнощі, бо тоді туди ніхто не їздив. Були дуже потужні обстріли.

Ми живемо в постійному стресі з 2014 року, просто стрес для нас в тому, що знову треба кудись їхати, кудись тікати, починати все знову з нуля. 

Ми працюємо, отримуємо гуманітарну допомогу. То критичних моментів не було. Нічого наперед не загадуємо. Просто живемо, працюємо, виживаємо.