Я жила в Гуляйполі. За два дні до війни приїхала до своєї доньки в Запоріжжя. Зять – далекобійник. Він поїхав у Польщу, тож я хотіла скласти компанію доньці. Планувала через тиждень повернутися додому, але через війну так і залишилася в Запоріжжі.

Я приїхала без речей. Довелося купувати хоча б найнеобхідніші. А продукти й засоби гігієни маю завдяки гуманітарній допомозі. Я зареєструвалася як внутрішньо переміщена особа. Деякі ліки отримую безкоштовно, а деякі сама купую.

Найбільше злякалася, як поряд снаряд прилетів. Я йшла вранці по гуманітарну допомогу. Тільки спустилася в підземний перехід – снаряд влучив у трамвайну колію.

У Гуляйполі я жила в приватному будинку. Після обстрілів він залишився без вікон. Паркан також побитий. Син зателефонував майстрам, і ті все полагодили.

Син живе в Дніпрі. Старша донька тимчасово знаходиться в Іспанії. Її чоловік проходив там лікування. Вона поїхала по нього, але їм досі не вдалося повернутися в Україну. Менша донька з внучкою – у Запоріжжі. Внучка навчається в першому класі. Тільки вона й може підняти мені настрій. А так - п’ю заспокійливі й намагаюся не дивитися новини. Налаштовую себе на те, що все буде добре.