Мені 52 роки. Я пенсіонерка з Охтирки. У мене двоє синів, один з інвалідністю. Пішла на роботу, а мені сказали, що війна почалася.
Було дуже страшно, бо нас бомбили кожного дня. Постраждав і будинок, в якому я жила. Кожного дня нас бомбили. Це мене шокувало, я і до цих пір в шоці.
Нестача ліків була, а світло і газ тоді ще були. У нас все швидко відновлювали, були тільки короткочасні перебої. А ТЕЦ нашу розбомбили, і ми залишилися без тепла.
Найважче, що я два місяці не бачила меншого сина, а старший не може повернутися додому. Я не змогла нікуди виїхати - в мене мама старенька лежача була. Я ходила по розбомбленому місту сама, було дуже страшно.
Хочеться, щоб війна закінчилась швидше. Вірю в перемогу. Мені здається, що все буде добре.
