В перший день війни у нас вибухи були. Ми виїхали в село до тещі, а до нас у Рубіжне буквально через пару днів зайшли рашистські війська. Потім зникло світло, газ. Ми виживали тільки за допомогою плити: дровами топили і готували.

Мене шокує все, що зараз коїться, тому що я не вдома, сім’я моя не вдома, і невідомо, чи попадемо колись додому.

На той час, як я виїжджав, територія була окупована, але ми все-таки виїхали, можна сказати, без проблем. Були вже рашистські блокпости, але вони перевіряли і документи, і все.

Відчуття тяжке є, але мені здається, що в таких моментах не хвилюється тільки неадекватна людина. Я оптимістично настроєний, що ми будемо жити в себе вдома, ми повернемося - і все буде добре.