Мені 75 років. 26 квітня торік прилетіли до мене дві ракети і розбили повністю мій дім. У мене дім був на дев’ять кімнат, і в кожній кімнаті були меблі та різне добро. А через три місяці чоловік мій не витримав цього всього і повісився. Ми з ним 54 роки разом прожили, а тепер я залишилася сама.

У мене ноги розболілися – чи то від нервів, чи, може, просто так. Я була в Харкові в лікарні - мені робили дві операції, та все одно ноги болять, ходжу з двома палицями. Діти приходять, допомагають потроху. 

Наша організація міська дала мені і вугілля, і брикети, тож мені є чим топити взимку. Правда, топити треба ходити, а в мене ноги не ходять…

Я не виїжджала. А як я буду виїжджати, навіть ту ж сумку нести? Я ж ходжу з двома палками. Живу в чужій хаті. У нас була закинута хатина на вулиці, то ми сюди самовільно зайшли, зробили тут деякий ремонт. І тепер я живу геть у чужій хаті.

Я щодня плачу. Наш дім розбили. Ми самі його будували, і в одну секунду не стало дому, одні розвалини залишилися. Шкода, звичайно.