Мені 32 роки, наша сім'я з п'ятьох чоловік жила у Бахмуті. Ми виїхали на Кіровоградщину ще на початку війни, 5 квітня, бо я була вагітна на п'ятому місяці. Народила дитину вже тут, в евакуації.
Ми з чоловіком збирались йти на роботу, дитина – в школу, і тут все почалося: бахи ці всі, прильоти… Було страшно. Одразу побігли знімати всю готівку, записатися питною водою, збирати тривожний чемоданчик. Ми не знали, що класти, були в хаосі. В перший день ми з квартири пішли до батьків в приватний будинок. Думали, що там буде безпечніше.
На початку були пусті магазини, то ми хватали будь-яку крупу, коли знаходили в магазині. Повиїдали все, що було - всі запаси.
А потім, коли евакуювалися, то тут уже всього вдосталь, можна було і купити, і гуманітарну допомогу нам надавали. Катастрофи великої у нас не було.
Шокувало, що зруйнували наше місто. Я думала, поїдемо на два тижні, і все це пройде. А вийшло, що все зруйнували: міста немає, дому немає, і тепер ми просто безхатьки, живемо на зйомному помешканні.
Розмір виплат ВПО дуже низький. Ми вп’ятьох складаємо всі виплати, і нам їх ледве вистачає, щоб орендувати житло і заплатити комунальні послуги. А якщо нам це все анулюють, і як далі жити?
Мій брат військовий, він ще до повномасштабного вторгнення знаходився на службі за контрактом. А я і його жінка були вагітні. Він мене, невістку і мою старшу доньку евакуював в місто Дніпро. Але там відмовили нас прийняти, та й місто це теж не дуже безпечне, і ми вирішили їхати далі. У мене було декілька знайомих на Кіровоградщині, і я вирішила їхати сюди, ще глибше в Україну. Основне те, що я благополучно народила.
Я втратила батька. Його примусово вивезли на той бік барикад, і я не могла з ним довго зв'язатися. Я втратила бабусю, бо вона хворіла дуже, тітка також почала боліти. Трьох близьких родичів я втратила.
Ми всіх сюди поперевозили, щоб бути тут одним костяком, щоб не бути розкиданим по всьому світу.
Чекаю закінчення війни і мирного майбутнього, без вибухів і в безпеці. Щоб моя дитина могла спокійно вийти з дому, щоб повернулися наші території і відбудували наше рідне місто. Але на це потрібні великі кошти, адже там кожен квадратний метр замінований, засипаний цією вибухівкою. То хоча б настав мир і здоров’я, і більше нічого не потрібно. Все інше заробимо і відбудуємо.
