Білов Нікіта, 9 клас, Черкаська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №18 імені В. Чорновола Черкаської міської ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шатило Світлана Сергіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – це слово, яке ми чули кожної весни 9 травня на шкільній лінійці. Ми слухали розповіді очевидців Другої Світової війни проте якось не дуже уважно, часом жартуючи та не беручи до уваги сказане. Чому? Тому що це було давно, колись , а зараз за вікнами весна, сонце, шашлики та ігри з друзями.

Життя прекрасне, воно б”є ключем. 

Як не дивно, але тепер і в моєму житті є рік – в якому не було весни. У березні 2022 року я разом зі своєю рідною залишив рідне місто, мій будинок, свою маму і втікав від війни. Ми залишили все та виїхали в невеличке місто Стрий очікуючи, що ж буде далі. Це дуже страшно коли ти не розумієш що робити далі і не лише ти, а й дорослі, які поруч.

Коли не зрозуміло чи насправді все, що відбувається зараз це реальність. Реальність, це те що звучить з екрана телевізора.

Де говорять про речі, які не можливо збагнути, про речі, які відбуваються в моїй країні в ХХІ столітті. Ти слухаєш про знущання, що доводиться терпіти мешканцям Бучі, Гостомеля, Ірпеня, Маріуполя і не розумієш чому цивілізований світ ніяк не зупинить цей жахіття? Чому країни, які обіцяли Україні захист її суверенітету та територіальної цілісності зараз стоять осторонь та не зупиняють свавілля лише однієї божевільно країни?

Але людина звикає до всього. Вже через кілька місяців ми повернулися назад в рідне місто. Моє місто знаходиться в самому центрі України. І вже досить швидко я повернувся до звичного життя.

Звуки сирен вже не були такими моторошними. Ми навіть не ходили в укриття під час тривоги. Здавалося, що ось-ось і все – війна закінчиться.

Проте в нашій області та навіть рідному місті все частіше лунають звуки сирен. Страшно коли серед ночі ти прокидаєшся від звуків вибухів десь зовсім поруч зі своїм будинком. А наступного ранку йдеш дивитися на наслідки «прильоту». І саме це повертає мене до реалій сьогодення. Я чітко розумію, що це не кінець і достеменно не відомо яким він буде.

Проте я впевнений, що моя країна обов’язково переможе. Адже військові, що стоять на захисті нашої Батьківщини, то титани. Вони виборюють краще життя для мене та наступних поколінь.

Я не маю права забувати про все, що роблять наші захисники. Я обіцяю, що мої діти будуть знати імена Коцюбайла Дмитра, Баха Євгена, Мацієвського Олександра, залізного генерала Залужного та багатьох інших. Вклад  всіх військових у перемогу моєї країни неоціненний. Саме завдяки їм я маю право  на життя та краще майбутнє.  «Слава Україні - Героям Слава! Слава Нації – Смерть ворогам!» .