Надія Ошатюк понад два десятиліття керує гуманітарним напрямом Баранівської громади. Координує мережу клубів, бібліотек і шкіл мистецтв, спортивний напрямок. Долучається до організації фестивалів хорової пісні пам’яті композитора Анатолія Пашкевича - автора всенародно улюбленої пісні «Мамина вишня». Для неї культура - це не лише концерти та виставки, а «соціальний клей», який тримає людей разом у найтяжчі часи.

Війна для Надії почалася ще у 2014 році, коли її племінник - офіцер-десантник - вирушив на фронт і зазнав важкого поранення. Щоб підтримати його й інших хлопців, вона почала з найпростішого - наліпила відра вареників і відправила солдатам. 

Після повномасштабного вторгнення  у громаді  створили надійний тил. Згуртувалися у волонтерські осередки - печуть, консервують, шиють, в'яжуть сітки, фасують сухі борщі. Усього і не перелічити!  У себе вдома пані Надія за один сезон закрила до 500 трилітрових банок огірків, робила квасолеві салати, компоти, аджику — усе для фронту. Вона жартує: «У мене руки не можуть бути без діла».

Разом із колективом Надія зберігає й розвиває місцеву культурну спадщину. У краєзнавчому музеї, де зберігається понад 8,5 тисяч експонатів Баранівського фарфорового заводу, вони створили «Стіну пам’яті» з історіями 99 загиблих захисників громади. Батьки почали приносити речі синів — каски, бронежилети, польові записники. Це стало новою місією музею: зберігати не лише минулу, а й теперішню історію.

І навіть під час війни Баранівка не припиняє співати. Один із символів міста - обласний фестиваль хорової пісні пам’яті Пашкевича. Фестиваль збирає десятки колективів. «Ми двічі подавали клопотання, щоб фестивалю надали статус всеукраїнського. Бо українська хорово-народна пісня має звучати - як би важко нам не було», - каже завідувачка культурного сектору.

Сама Надія — завзята колекціонерка. Вона збирає порцелянові тарілки з петриківським розписом (має понад 70 штук), вишивки, народні фігурки. Мріє створити «Українську хату» - етнопростір, де поєднаються фарфор, рушники, речі з війни, і де діти знатимуть, що культура - це і пам’ять, і опора. «Ми не знаємо, коли закінчиться війна. Але я знаю точно: те, що не збережемо зараз - можемо втратити назавжди».