«Тато на полі підірвався. Це міна була»

Мама Віра Карпенко:

Залишився тільки причіп від підірваного трактора. Стоїть, іржавіє. Кому на нього сідати? Чекаємо, поки малі підростуть. Збережемо. Накрию все плівкою, щоб не іржавіло. Чоловік доглядав за трактором, купив підбирач, радів. Йому було 40 років, коли він загинув. Підірвався в полі на тракторі.

У перший день з’їздив нормально, скосив. Каже: «На другий день ще підсохне сіно – візьму підбирач і поїдемо». Поїхав докосити сіно – і не приїхав. Приїхала міліція. Сказали, що все. Він у лікарні. І підірваний трактор...

Він був... Таких людей на світі немає. З ним жила, як в раю. А зараз – як в пеклі. Двоє дітей, треба триматися якось.

У мене старший Марік танцює. Уже шостий диплом отримав по танцях. А вчора в Талаківці біля школи циркову виставу робив. Ерік любить трактори.

Діти:

- Коли тато нас забирав із садка, ми завжди на нашій «Волзі» їхали на ринок. Тато нам купував іграшки. Він на полі підірвався. Це міна була. Тепер ми самі живемо. Із бабусею, з мамою.

Бабуся:

- Коли починаються обстріли, ми ховаємося в підвалі. Дуже страшно. Онуки дуже бояться. Коли навіть грім загримить, вони кричать: «Що це, бабуся, війна?». Сиро в підвалі. І боїмося, не дай Бог, потрапить снаряд у будинок і нас завалить, і нас не розкопають, і не знайдуть. Ми на межі виживання. Куди ми поїдемо? Як все це кинути, куди їхати? Хто нас там чекає? І ми звикли тут жити, тут працювати, тут дітей ростити.

Мама:

- У мене зараз найголовніше – підняти їх, поставити на ноги. Щоб вони були чесними, як тато Вітя. Трудівниками. Щоб вони були здоровими, гарними людьми.