Зушинська Єлизавета, учениця 10 класу Закладу Загальної Середньої освіти "Святовасилівський ліцей" Святовасилівської Сільської Ради Дніпропетровської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Черкасова Світлана Олегівна

Війна. Моя історія

 24 лютого 2022 року Україна здригнулася від вибухів ракет, росія почала злочинну повномасштабну війну проти українського народу.   Життя людей назавжди розділилося на до та після, цей день для багатьох українців, на жаль, став останнім днем життя. Війна триває з 2014 року, а якщо поринути в історію України, росія - «країна людожерів», прагнула нас знищити завжди.

2014 рік запам’ятався мені як найгірший рік мого дитинства. Так, можливо, я не усвідомлювала на той час усієї трагедії, незрозумілим було слово АТО, але розуміла хто є наш ворог.

Щоденні новини по телевізору та дзвінки тата з передової, закарбувалися в пам’яті назавжди. Тоді у чотирнадцятому році я відчувала несправедливість. Несправедливість та гордість за українців. Дивлячись по телевізору кадри з майдану та боїв на Донбасі, я дивувалася незламності борців за свободу України.

Зранку 24 числа о п’ятій ранку, моя мама збудила нас словами: «Діти, війна почалася!». Ми поспіхом зібрали усі документи. Потім ми всі разом сіли та читали новини. Тата з нами не було. На передодні йому віддали повістку. Саме 24 числа він поїхав у військкомат.

Моя сестра Дарина, носила під серцем маленьку дівчинку, поруч з нею в той день був її старший син Арсен. В березні 2022 року сестра поїхала в іншу країну, задля безпеки двох дітей. Той рік приніс багато нещастя, смутку та болі для нашої родини.

Це був рік випробування для всіх українців.

Українці неймовірні! Пишаюся, що я українка! Ми гуртуючись, допомагали і будемо допомагати нашим захисникам, всім, хто постраждав від війни. Кожен українець на своєму фронті самовіддано воює за свою країну як волонтер, хакер, кухар, водій, митець тощо. Чуйні та добрі люди є всюди.

Коли мій тато повертався зі шпиталю додому, хлопці з блокпосту, який знаходився поруч, запропонували йому чаю та їжі. Адже час був пізній, а на вулиці було холодно.

Згадаймо, як українці за лічені години закривали збори на мільйони, щоб тільки ближчою була наша перемога. Ми завжди будемо оберігати наших воїнів. Ця війна допомогла багато чого зрозуміти. Зрозуміти хто ми такі та за що боремося.

Синьо-жовті прапори на могилах воїнів - нагадування про ціну нашої свободи, пекучим болем стискатимуть серця всіх наступних поколінь.

Мабуть кожен українець знає, що таке почуття провини перед живими та загиблими. Моє життя дуже змінилося після початку повномасштабної війни. Хоч я ще неповнолітня, але прагну захищати свою країну та всіляко боротися за УССД.

Саме для цього, я вступила в організацію «Права Молодь». Ми молодь - майбутнє нашої країни. Я навчаюся захищати свою країну. Я хочу аби ті, хто здатні воювати- воювали, ті хто не можуть - нехай нам допомагають в іншому.

Вся наша історія – боротьба за виживання нації. Українці боролися та будуть боротися за свободу. Наша країна - це країна великого майбутнього. Я щиро вірю у майбутнє України - вільної, сильної, гордої, квітучої. Ми - молодь України, є частиною майбутнього.

Я впевнена, що ми переможемо, ми відбудуємо та зміцнимо свою державу. Ніякий підступний ворог нас не подолає, бо правда на нашому боці.

Я люблю свою країну. Я зможу стати частиною боротьби за УССД. Я неймовірно вдячна всім нашим захисникам, волонтерам, лікарям, я вдячна всім, хто мене захищає. Вірю в тебе, неймовірний народ – неймовірної країни!