Я була на роботі, коли почалась війна. У колег була паніка, всі побігли знімати готівку. У місті лунали перші вибухи, мені було дуже страшно. Не знала, де сховатись. Потім я пішла додому, з родиною ми пішли до підвалу школи. Коли туди наблизились обстріли, ми переїхали до моїх батьків. Місяць просиділи в укритті. Було нестерпно жити у таких умовах.

Коли у мій будинок прилетів снаряд, ми виїхали. 

Моя автівка була пошкоджена, волонтери допомогли її відновити. Тож я виїхала до Дніпропетровської області. Моя мама згодом евакуювалась автобусом. Тато залишився з хворою бабусею, вона не розуміла, що триває війна. Потребувала постійного нагляду.

Бабуся не погоджувалась виїхати. Тата поранило на вулиці, коли він готував їжу. Волонтери вивезли його до Павлограда. Його прооперували, зараз з ним все добре. Бабуся залишилась вдома. Під час окупації до неї повернулась моя мама. Коли бабуся померла, мама повернулась до мене. Я рада, що моя родина поряд зі мною. Дуже хочу миру.