Живу я в Сумській області, недалеко від Охтирки. В перший день війни був вдома, бачив, як їхали танки, як у нас підривали міст, бачив і чув ці вибухи. Гепало так сильно! Думав, що і до мене прилетить, але обминуло. 

Дуже стріляли за вісім кілометрів від нас - там будинки порозбивали, могли і нас застрелити. В нашу сторону також стріляло. Чоловікам чотирьом чи п’яти сараї та гаражі побило, і все більше розверталося. Я стояв у себе на подвір’ї і бачив, що танки їдуть. Думав, що вже все. Зрозумів, що потрібно виїжджати.

Не було де транспорт дістати. Я з матір’ю живу - вона не ходить. Попросив у людини транспорт, щоб її вивезти. Нам це обійшлося дуже дорого, ще й дуже погані дороги - тож ледве виїхали. Мені порадили в сторону Полтави їхати, бо там там не стріляли, а більше й  виїжджати було нікуди, тому що звідусіль гупали.

Ледве вихав на Полтаву: там міст підірвали, і ніяк було проїхати. Там у Тростянці дуже стріляли, тож місцевим трішки перепало: гаражі побили, сараї. А дороги були заметені, тому було погано виїжджати

До війни я робив на хлібозаводі три роки. Коли почалася війна, сказали, щоб не виходив. Коли після Полтави повернувся, сказали, що мене звільнили, бо з військовим станом не хочуть ризикувати: мене можуть забрати на війну. А якщо заберуть, то мені там будуть зарплату виплачувати. Тому я поки що безробітній, доглядаю за матір’ю. Звичайно, стрес був. 

На мою думку, як швидко почалося, так швидко і закінчиться. Може, і весною. Чекаю, що майбутнє буде хороше, цікаве і щасливе.