«Такого не очікував ніхто»

Я працював ветлікарем з 1989 по 2017 рік. Я інвалід праці другої групи, але працював, тому що життя триває. За станом здоров’я працювати вже не можу.

Увесь цей час постійно проживав у Мар’їнці, усе бачив своїми очима. Я працював у свинарнику, його неодноразово обстрілювали, гинули тварини. Проте ми продовжували працювати, ховалися в бомбосховище або в закриті приміщення.

Зараз я проживаю в маминому будинку, вона вже померла. Я прописаний на [вулиці] Заводській, але зараз там жити не можна. Будинок постраждав, але спасибі добрим людям, ми трошки його відремонтували. Я живу сам, у мене дві дочки, одна живе в Мар’їнці, а друга виїхала.

Дванадцятого числа я приїхав на Заводську і разом із зятем вивезли до мами все, що можна було: холодильник, телевізор.

Там були прильоти. Моя квартира знаходиться на другому поверсі, лоджію побило осколками, а так усе більш-менш нормально. Але сусідні будинки дуже сильно постраждали. Шостий триповерховий будинок згорів ущент. Там загинули люди, серед яких було багато моїх знайомих.

Ніхто не очікував і не думав, що в нас можуть бути воєнні дії. Під час війни відбулася ще одна погана подія в моєму житті. У 2016 році в Ленінграді [Санкт-Петербурзі] вдома у сестри померла мама. Вона дуже хвилювалася, як я тут сам. Цю подію я не забуду. Вона залишиться в моєму житті.