Я вранці встала - нас вже бомбили. Літаки літали низько. Потім ми були в окупації.

«Гуманітарку» нам давали, воду теж, а продукти - не одразу, з часом. Кому розказати про цю війну -, то не дай Бог! 

У мене здоров’я взагалі немає, я хворію, ліків немає де брати. Чекаю, поки мені допомогу дадуть.

Я сама жила, збоку діти, вони подалі були. У них вікна побило. Ховалися ми де могли, та і зараз у нас не сильно добре. Ось з суботи на неділю таке було, що будівля постраждала, вікна у людей.

Тільки почую літак – і вже мене колихає. Я не знаю, як оце пережить, щоб усе змінилося в кращу сторону. Чекаємо миру, а коли він буде - не знаємо.