Хантіль Анжеліка, 3 курс, Прилуцький технічний фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Заболотна Ніна Юріївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

«Ті, хто відмовляється від свободи заради тимчасової безпеки, не заслуговують ані свободи, ані безпеки», - Франклін Рузвельт

Життя людини – це низка злетів і падінь, безкінечна черга випробувань, які ми маємо пройти, щоб сформуватися як особистості. Сучасне суспільство ставить перед молоддю дуже багато складних завдань і ці задання для багатьох так і залишаються неперейденим Рубіконом. Нам усім є над чим думати і задумуватися.

Ми обираємо життєву позицію, професію, стиль одягу, дружимо і сваримося, але, коли на наш поріг приходить війна, впадаємо у миттєвий ступор, втративши дар мови.

Ранок 24-го лютого 2022 року… Надворі пасмурно. Сірі, наче налиті свинцем хмари, виглядають загрозливо. У повітрі зависла напруга. Із вікна своєї квартири я бачу довгу вервечку авто, що рухаються у невідомому напрямку. В очах водіїв помічаю розгубленість, ніхто не знає як вчинити правильно, нікому невідоме майбутнє. Біля аптек і продуктових магазинів стометрові черги, люди скуповують усе, що можна. В хід ідуть навіть дорогі «елітні» товари і лікарські препарати про купівлю яких ніхто б не задумався у мирний день. В банкоматах пусто, готівку вигребли ще на світанку.

Зі школи прийшло повідомлення про екстренні  канікули на невизначений час. Пізніше починаємо вчитися дистанційно. Звуки сирен стають реальністю.

…Літо 22-го. Куди іти далі? Продовжити навчання у школі чи опановувати фахову освіту? Мамина добра знайома працює у Прилуцькому технічному фаховому коледжі викладачкою. Саме вона рекомендує мені вступити до цього навчального закладу аби у майбутньому стати бухгалтером.  Від навчання у мене двоякі враження. З одного боку викладачі стараються передати нам свій досвід і знання, з  і іншого - ми постійно змушені переховуватися у сховищі під час стабільних повітряних тривог.

Сива мітка вже пробивається на скронях нашої юності. Нас оточує біль, жах і страх.

Осінь 2024-го….Мені виповнилося 18 років. У мене є хлопець і ми безмежно кохаємо один одного. Ми мріємо  про подорожі і дерев’яний будиночок над озером, в якому ростимуть наші діти… Ми сумуємо за нашими друзями, яким не судилося повернутися з фронтів війни, ми мріємо про перемогу і знаємо, що в цьому житті можна покластися тільки на себе…