Після смерті чоловіка я виховую сама двох маленьких дітей. Моєї зарплати санітарки не вистачає навіть на найнеобхідніше.

Колі було чотири роки, а Юлі всього рік, коли вони втратили батька. Він захворів, йому поставили діагноз ГРВІ, а насправді це був смертельно небезпечний менінгіт. Якби не було війни, може, його б і врятували. Але на той момент це було неможливо зробити: медикаментів в аптеках бракувало, та й узагалі час згаяно.

Я довго не говорила дітям про смерть батька, боялася їх травмувати. Але коли побачила, що старший син цілими днями чекає на тата, змушена була розповісти…

Наша трагедія збіглася з масштабним обстрілом Миколаївки в січні 2015 року. Я з дітьми цілодобово сиділа в холодному підвалі. Із собою туди брали лише найнеобхідніше – матраци, їжу, іграшки.

 Колі довелося швидко подорослішати, у сім років він уже допомагає мені по господарству та стежить за сестрою.

 Я працюю санітаркою в лікарні, на цю мізерну зарплату дітей не прогодувати.