Я з одинадцятирічним сином вимушена була покинули рідне містечко на Донеччині, бо дитина дуже налякана вибухами. Коли я була на роботі, синочок залишався сам вдома. Він мене чекав і дуже боявся за моє життя.

Ми переїхали в село на Дніпропетровщині. Тут тихо, відчуваємо себе у безпеці. Я намагаюсь допомагати синові заспокоїтись, адаптуватись до життя в новому місці. Але це важко, бо почуття тривоги не зникає. Мене саму пригнічує відсутність постійного житла і роботи. Але шукаю.

За цей час для мене змінилися життєві цінності. Я відчайдушно радію голосам рідних по телефону і кожній, навіть незначній, допомозі від людей.