«Син прокидався і кричав. Я його не могла заспокоїти»

Я забрала дітей і поїхала сюди, у Кальчик. Орендуємо житло тут уже майже два роки. Попитали в людей – порадили цей будинок. Знайшли господаря. Він прийняв з двома дітьми спокійно. Сказав: «Живіть».

Стіни сиплються, вікна, ремонт старенький. У цьому будинку дуже давно ніхто не жив, за ним не дивився, він не опалювався, поки ми не в'їхали. Опалення – пічка. Живемо біля дороги. Танки переїжджають – і сиплеться все.

Було якось влітку, що пострілювали, але зараз спокійно. Ми телефонували знайомим друзям – у Тельманівському районі обстріли не припиняються, стріляють і стріляють. А тут спокійно. Син доходив до садочка, тут пішов у перший клас. Зараз молодшу оформляю в садок.

Ми ходили до психолога, він сказав, що вже нормально, малюк починає забувати, він грається з дітьми, забуває, що було. У нього зараз нові захоплення, намагаємося зайняти. Хочу його на якийсь гурток віддати. Він удень грався нормально, а ось коли лягав – кричав, прокидався – кричав. Я його не могла заспокоїти. Ми так годину-дві могли сидіти, на руках його тримати, заспокоювати. Він закривав вуха – боявся.

Коли ми переїхали, тут начебто тихо, але машина проїздила – і гуркіт. Він завжди боявся. Казав: «Мамо, стріляють». Зараз уже нормально, уже відійшов.

Я отримую дитячу допомогу після народження на дитину й допомогу Ріната Ахметова. Соціальну допомогу раніше платили, а зараз чомусь не платять. На дітей давали по 800 гривень з копійками. Заощаджуємо багато на чому. Передусім ми платимо за житло, за світло, за садок, за школу. Школа в нас виходить 150-200 гривень на місяць, якщо він на групі продовженого дня залишається.  

У хаті в нас проблема, що води немає. Кран є, а води немає. Ходимо на колонки. Там за часом вмикають воду. Ми набираємо бак. Буває, по два рази дітей покупати, дітей випрати, посуд помити – уже води немає. І так щодня ходимо.