Історії, які ви нам довірили
Олександр:
Ми їхали із сестрою на пробіжку. Я зупинився її почекати. За два метри впав снаряд, несподівано навіть. На мене велосипед впав. У мене у вухах дзвенить. Купа диму. Нічого не видно. Машини їдуть. Люди не те, що не йдуть на допомогу мені, а просто тікають. Мене сестра підняла, ми побігли додому.
Мама:
В червні 2017 року моя дитина ввечері вийшла на прогулянку й потрапила під обстріл. Прилетів снаряд – і на цьому тлі вийшла у нас травма, контузія, дитина втратила слух.
Він прибіг додому, нічого не чув, просто кричав. Всю ніч кричав, я його носила на руках. До ранку в нас, слава Богу, слух відновився трішки.
Ми пішли в лікарню. Нам сказали, що у нас контузія, обидва вуха постраждали. Слух, сказали, відновиться.
Як у будь-якої матері, у мене був шок. Дитина, яка гуляє у дворі, сто метрів від під’їзду, може потрапити в таку ситуацію.
Він кричав, плакав, показував, що нічого не чує: «Мамочко, я тебе не чую, говори голосніше». Я з ним розмовляю, а він мене не чує. Сльози в дитини, у мене сльози, не зрозумію, що трапилося.
Ми виїжджали, коли було зовсім складно. Потім повернулися. Дуже складно жити в іншому регіоні. Морально, фізично й фінансово дуже важко. Працюю, у дітей школа, маму я не можу кинути, виїхати.
Скільки ми пережили безсонних ночей, тому що він не міг спати. Цей страх його досі турбує. Ми в коридорі лягаємо при будь-якому шереху, при будь-якому вибуху. Будь-яка розмова на підвищених тонах – дитина закривається, закриває вуха, накриває голову й сідає. Він мене не чує далі. Дитина стала більш дратівливою після цього. На нього не можна кричати, його не можна чіпати. Він просто спалахує, як факел.
Нам сказали: візьміть дитину, вивезіть на іншу територію, в інший регіон, щоб він просто відпочив від обстановки, щоб не напружувався. Нам, за великим рахунком, більше нічого не потрібно було. Просто тиша і спокій. При цій травмі нам більше психологічна потрібна була реабілітація.
Я не чула, щоб яка-небудь інша організація проявила таку турботу про наших дітей, крім Штабу Ріната Ахметова.
Після реабілітації дитина спокійна, вона спить, не крутиться, вночі не прокидається, не кричить. Вона не здригається від будь-якого шереху, як зазвичай, десь щось впало – дитина в коридорі з подушкою. Чекаємо, коли можна буде піти на футбол, на боротьбу.
Якщо в країні настане мир, тиша і спокій, все буде добре, все буде, як раніше.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
