Я жила в Енергодарі. У перший день війни не могла повірити в те, що почалося вторгнення. У місті почалися перебої з роботою магазинів та поставкою продуктів. По п’ять годин я вистоювала у черзі за хлібом. Потім місто окупували росіяни. Мене найбільше шокувала їхня зухвалість. Містом не можна було пройти спокійно. Скрізь стояли озброєні військові, постійно перевіряли документи.
Спочатку люди виходили на мітинги, але росіяни їх розганяли. Тиск був колосальний.
Так я прожила пів року. У серпні вирішила виїжджати. Тоді ще працював пропускний пункт через Василівку. Я виїхала з перевізником. Зараз вже з Енергодара виїхати до України неможливо.
На даний час я живу в Запоріжжі. Мій син помер, тож я залишилась одна. Сподіваюсь, що моє майбутнє буде у вільній країни.
