Проживаємо від початку війни з дитиною (хлопчик Павло 11 років) у Харкові на Салтівці. Пережили все: вибухи артилерії з усіх сторін нашого будинку, гул літаків, які пролітали; ракети, що постійно запускаються з Білгорода; повітряні тривоги, що, здається, ніколи не припиняються. Під час бойових дій, що відбувалися в Харкові, помер мій тато. Все це відбилося на психо-емоційному стані дитини, так як дідусь та мій син були дуже близькі. Дитина займається on-line в загальноосвітній Харківській школі. Катастрофічно не вистачає спілкування з однолітками, бо до війни син відвідував дуже багато додаткових секцій та занять. Спостерігаю інколи за ним різкі зміни настрою, дратівливість, важко сконцентруватися.

Постійні думки за життя, здоров'я та психо-емоційний стан дитини... Як для мами, думки "чим кормити дитину, якщо закінчиться їжа" - то жах... Смерть тата - взагалі болюча тема, бо якщо б Харків так не обстрілювали, то я впевнена, спасти можна було б. І взагалі, пережити усі ці вибухи та жити в постійному напрязі, що може щось статися, - складно. І ще важко усвідомити, як з цим жити далі.

На початку війни була нестача хліба. Зараз із продуктами ситуація покращилася, але вони зросли в ціні. У нас на весні багато коштів пішло, щоб вдягнути та купити взуття дитині, бо зі всього вже виріс. А ще мріє про футбольний м'яч, то приходиться економити на харчах...