На початку війни ми з дітьми (меншому було 4,5 місяці) виїхали в Кременчук, але через деякий час повернулися додому. У вересні 2022 року поряд з нашим будинком впала ракета, пошкодивши нам скління та дах! У старшого сина досі переляк від цього, спить під ковдрою з головою, щоб, у разі чого, склом не пошкодило( ось вже два роки навчається у коридорі, за двома стінами, під вікном сидіти боїться, я і не змушую! 

Коли почалася війна, ми були вдома, нам подзвонили серед ночі і повідомили, що бомблять Харків! 

Повідомили відразу, всі спустилися у погріб! У мене старший син дуже розумний хлопчик, робив все, що ми йому говорили! А от вже у Кременчуці у нього почали зʼявлятися панічні атаки!(

Найстрашнішим був навіть не день, коли нам пошкодило дім, а коли ми серед ночі збирали речі і я з дітьми виїжджала у Кременчук, а вдома залишилася мама одна!

Ми думали, що ми вже ніколи не побачимося!(

Ми й досі у разі небезпеки сидимо у коридорі за двома стінами, бо старший син боїться! Від звуку тривоги або шуму літака у нього зʼявляються панічні атаки!

На щастя, з гуманітарними проблемами не стикнулися. Базові продукти у нас є.

Мої діти були свідками травмуючих подій, коли коли наш дім зачепило вибуховою хвилею.