Мені 80 років, я народилася під час війни. І закінчується життя війною. Звісно, були важкі дитячі роки. Я пам’ятаю голод, пам’ятаю, як зустрічала батька з війни. Хоч мені і було три роки, я все це пам’ятаю. Тоді було важко. Потім навчалася, закінчила технікум. Працювала. В мене двоє дітей, двоє онуків, двоє правнуків. Живу в Дніпрі, тут також неспокійно.

В перший день я була вдома. Мені онук зателефонував і сказав: «Бабусю, війна!» А я  кажу: «Яка війна? Ти що, жартуєш?» Три роки назад мій чоловік пішов, я сама залишилася. Дуже важко взагалі все це згадувати.

Мені 18 грудня виповнилось 80 років - якраз в цей день сильно бомбили, і не стало води, газу, світла - не було три дні. А їжі вистачає. Мені діти дуже допомагають, та і скільки мені вже потрібно? Головне, щоб був мир.

Дуже важко все. Правнучці чотири роки. Питаю у неї, чи ходить вона у садочок, а вона серйозно так каже: «Який садочок, бабуся? Війна!» І мені так стало прикро! - За що нам так?

Я нікуди не виїжджала. Діти тут - і я нікуди не поїду. Хоча в мене племінники і у Львові, і у Вінниці. Але поки діти тут, і я тут буду.

Дуже важко, коли включаються сирени. В мене починаються сльози. Переживаю дуже. Тяжко, але потрібно жити.

Я думаю що в цьому першому півріччі війна закінчиться. Може, не повністю, але можливо, хоча б оці обстріли закінчиться. Сподіваюсь, що в першому півріччі щось буде хороше.