Голуб Ганна, 10 клас, КЗ СОР Глухівський ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Милютіна Олена Леонідівна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022 року… День, який розділив  життя українців  на «до» та «після». Страх, гнів, нерозуміння, шок.  

Та… водночас це пробудило неймовірну силу єдності та взаємодопомоги один одному, об'єднаних спільною метою – протистояти агресору.

Моє рідне прикордонне місто Глухів на Сумщині опинилося в епіцентрі подій, в оточенні російських окупантів. Блокування постачання продовольства та ліків спричинило паніку серед населення, яке в розгубленості скуповувало залишки товарів.

Спостерігаючи за страхом в очах людей різного віку, я відчула гостре бажання допомогти своєму народу, усвідомлюючи, що саме згуртованість кожного є запорукою нашої майбутньої долі.

Цей момент став для мене поштовхом до дії. Разом із мамою ми почали ділитися запасами продуктів та ліків з літніми людьми, які не мали змоги самостійно про себе подбати, особливо з тими, чиї рідні були далеко. У нашому будинку живе лежача бабуся, і я бачила, як сусіди, незважаючи на повітряні тривоги, допомагали їй дістатися до укриття, демонструючи неймовірну незламність та єдність.

Паніка тривала недовго.

Попри обстріли та ворожі інформаційні вкиди, спрямовані на зламування духу українців, вже за кілька днів люди почали опановувати себе та шукати способи допомогти своїй країні.

Небайдужі підтримували військових та тих, хто втратив домівки, хто чим міг. Почали організовуватися центри з плетіння маскувальних сіток, виготовлення "коктейлів Молотова" та окопних свічок. Українці за кордоном безкоштовно приймали переселенців у своїх домівках.

Один із центрів плетіння маскувальних сіток розгорнувся на базі нашого ліцею. Ми з однокласниками одразу долучилися до цього процесу, а також поширювали інформацію серед містян про необхідну допомогу та способи приєднання.

У ті дні я відчувала величезну гордість за свій народ, адже кількість охочих допомогти зростала з кожним днем.

Згодом я зрозуміла, що можу робити більше. Багато моїх знайомих у перші дні війни стали до лав ЗСУ та тероборони. Ще вчора вони були звичайними водіями чи вчителями, а сьогодні вже зі зброєю в руках захищали країну. З цими думками я звернулася до свого брата, який працював в IT-компанії. Він підтримав мої ідеї, і разом ми почали шукати шляхи допомоги нашим захисникам. Через знайомих ми дізнавалися про нагальні потреби в амуніції.

Брат інформував своє керівництво та колег, і спільними зусиллями нам вдавалося придбати тактичне взуття, бронежилети, каски та військові аптечки. Усвідомлення того, що придбаний бронежилет може врятувати чиєсь життя, додавало сил.

Завдяки вчительці історії, яка залучала мене до проєктів, що висвітлювали жахливі події повномасштабного вторгнення, я почала глибше досліджувати тему волонтерства. Мені випала нагода поспілкуватися з глухівськими волонтерками, чий внесок у наближення перемоги є неоціненним. Серед них: Ірина Баранова, яка з 2022 року допомагає переселенцям, ЗСУ та цивільним, надаючи гуманітарну, психологічну та інклюзивну допомогу, а також підтримує лікарні та інші організації. Ірина Гапоненко з перших днів війни організовує збори коштів на необхідне обладнання для різних військових підрозділів. Ольга Вишник, доцентка Глухівського педуніверситету, активно волонтерить, допомагаючи всім, хто потребує підтримки, особливо військовим, і її діяльність була відзначена Грамотою Верховної Ради України.

Спілкуючись з цими неймовірними людьми, я усвідомила незламність нашого народу.

Попри щоденні труднощі, волонтери продовжують наближати нашу перемогу. Сила допомоги стала новим символом України. Українці довели, що справжня сила – в єдності, співчутті та бажанні допомогти. Повномасштабне вторгнення зламало старе сприйняття світу, але саме сила допомоги дала надію, ставши відповіддю на жорстокість і доказом того, що людяність не зникає навіть у найтемніші часи.

Саме завдяки таким людям Україна вистояла і продовжує боротися!