«Світло завжди перемагає»: історії українських підлітків, які підкорили американську сцену»

П'ять різнокольорових силуетів синхронно танцюють у намальованому графікою світі. Силуети ухиляються від ракет, відбивають їх кулаками... За мить їх уже три, один, потім – знову п’ять. Здається, начебто дивишся запис гри-аркади. Та щойно музика вщухає – графіка гасне, і в звичному для сцени світлі глядачі помічають дітей у костюмах. Зал вибухає оплесками. Українські підлітки потрапили до фіналу одного з найпопулярніших в США шоу – America's Got Talent. Матеріал Радіо Свобода.

Тим, хто вперше бачить виступ Light Balance Kids, важко відрізнити реальну хореографію від комп’ютерної графіки. Під кожен номер окремо створюється цілий світ – глядач бачить спецефекти на сцені, танцюристів, які можуть зникати чи взагалі підстрибувати вище своєї голови.

Секрет – у важких неонових костюмах, у яких виступають танцівники, і у тому, що вони танцюють у повній темряві.

Ця темрява стала й частиною реального життя українських підлітків. Вони на власні очі побачили жахи російсько-української війни: загибель близьких, життя в окупації, багатоденну важку евакуацію і адаптацію до нових умов в країнах, які надали притулок утікачам від російської агресії.

Але попри це юні українці знайшли спосіб не лише повернутися до танців, а й здобути світову славу. І це не перше їхнє визнання за кордоном. Три роки тому діти вже потрапляли до фіналів американського та німецького шоу талантів.

І хоча повномасштабна війна Росії проти України поставила під сумнів майбутнє танцювального гурту – зараз вони знову разом боротимуться за перемогу, навіть проживаючи в різних країнах.

Радіо Свобода зібрала історії Light Balance Kids – українських дітей, які підкорюють світ, танцюючи у повній темряві.

Український танцювальний гурт Light Balance Kids пройшов до фіналу шоу America`s Got Talent

«Україна переможе все»

"Номер в кінці закінчується картинкою – там замок з українським прапором, із тризубом", - Марія Гонюкова.

«Ми хотіли розповісти Америці і взагалі всьому світу про те, що відбувається в Україні. Ми хотіли, щоб люди не забували про це. І також ми хотіли донести аудиторії, що світло завжди перемагає. Номер в кінці закінчується картинкою – там замок з українським прапором, із тризубом. І це символізує те, що Україна переможе все», – так про свій номер на сцені американського талант-шоу розповідає 17-річна Марія Гонюкова.

Ця рана не загоїться.

«Мій дядько – дуже добра і гарна людина, з трьома вищими освітами. Але він хотів піти на фронт і битися за Україну. Це неймовірне горе і біль. Ця рана не загоїться», – згадує родича Марія.

За словами дівчини, на шоу їхня команда отримала неабияку підтримку від глядачів та інших учасників. Окремо виділили їхній виступ і судді конкурсу.

«Всі на шоу кажуть, що вони за Україну, що вони дуже нас підтримують, – каже дівчина, згадуючи як один з членів журі надихнув її мотиваційною промовою, – Він сказав таку річ, що він хоче від обличчя Америки, від обличчя шоу подарувати нам ще більше світла, ніж ми подарували шоу».

Учасники Light Balance Kids після виступу на шоу America`s Got Talent разом із суддями

За день до початку повномасштабної війни Марія зустрічалася в Києві з командою на тренуванні, де планували наступний виступ. А вже наступного ранку дівчина прокинулася від звуків вибухів.

«До мене у кімнату зайшли батьки і сказали збиратись. Вони зберігали спокій і не панікували, хоча видно було, що вони дуже занепокоєні. Під вечір ми поїхали до друзів у Бровари. Цілу ніч ми чули, як літають літаки, вибухають бомби», – розповідає Марія.

"Було страшно залишати батька, залишати Україну", - Марія Гонюкова.

Наступного ранку дівчина з батьками і братом поїхали на захід України: «Пізніше нам подзвонили родичі з Британії і сказали приїжджати. Ми дійсно довго думали, це було дуже важке рішення. Але батько нам сказав з братом і мамою їхати. Я пам'ятаю, як ми з мамою плакали, коли від'їжджали. Було страшно залишати батька, залишати Україну. Це був найважчий шлях, з яких я пам'ятаю», – згадує дівчина.

Сім’я Марії поселилася в родичів у Манчестері. У Британії дівчина відвідує студію танців та вступила до місцевого коледжу, де вивчає медіа й бізнес. Після перемоги Марія хоче повернутися в Україну і створювати шоу таких масштабів як America`s Got Talent.

Хочу розвивати цю індустрію в Україні.

«Вперше потрапивши на шоу, я звернула увагу не тільки на те, як круто танцюють танцівники там, а як професійно створюється шоу, працює як механізм. Я на це дивилася і думала: «А за цим же хтось стоїть». Я уявляла себе на місці цієї людини. І я дуже хотіла б вивчитися, приїхати в Україну і розвивати цю індустрію в нас. Тому що в нас дуже талановиті люди і мені б хотілося, щоб саме цей сектор в Україні розвивався», – каже дівчина.

Марія Гонюкова під час участі Light Balance Kids на шоу America`s Got Talent у США

Виступ для батька, що воює під Бахмутом

Свій виступ 15-річна Марина присвятила також близькій людині. Її батько з перших днів повномасштабної війни приєднався до київської тероборони, а навесні став на захист країни під Бахмутом.

"Батьки декого з нашої команди, як мій батько, зараз воюють за Україну", - Марина Зайцева.

«Батьки декого з нашої команди, як мій батько, зараз воюють за Україну. Він бореться за нашу країну, за незалежність і свободу», – так про свого батька розповіла Марина одразу під час шоу.

«У мене день народження 11 травня, то тато сказав нам якраз 11 травня, що вирішив іти на фронт, – пригадує дівчина – Шокуюча новина на мій день народження».

У тата були сльози гордості.

Зараз вона спілкується з батьком лише через месенджери. Той відповідає за можливості, інколи навіть відправляє відео з їхніх фронтових буднів. Найбільше дівчина радіє тим світлинам, де її батько усміхається.

«Тато бачив відео, як ми виступили, і після цього відразу мені подзвонив. Можу сказати, що в нього були сльози гордості. Він сказав, що надзвичайно пишається мною – тим, як я виступила, які слова сказала на сцені», – згадує дівчина.

Марина Зайцева разом зі своїм батьком, який тепер захищає країну у Бахмуті

Уранці 24 лютого саме батько був першою людиною, з якою поговорила Марина:

«Я його запитала: «Тату, це уві сні чи це насправді щось на вулиці коїться?» Він сказав, що це сон і щоб я спала далі. Але я взяла вже телефон в руки, побачила новини».

Сім’я зібрала рюкзаки та пішла до найближчої станції метро. Вибухи не вщухали, тому мама Марини вирішила вивезти доньку за кордон.

«Всі чекали цей евакуаційний потяг. І як ми в нього застрибнули – я навіть не пам’ятаю, тому що це було в тисняві, і дуже швидко. У вагоні люди сиділи і стояли, де тільки можна було, навіть у проходах», – розповідає дівчина.

Світлана, мама Марини, зв’язалася з сім’єю з Вроцлава, що погодилася їх прийняти. Тоді це були зовсім незнайомі люди.

"Тіло моє в Польщі, але якось головою не розуміла взагалі, де я", - Марина Зайцева

«Ми приїхали у великий будинок, були дуже виснажені і втомлені. Нам виділили кімнату навіть з окремою ванною. Вони були дуже добрі до нас. Але цей стан, не знаю, як передати… Перший тиждень я взагалі не розуміла, що коїться. Бо тіло моє в Польщі, тут, але якось головою я не розуміла взагалі, де я. Я ще залишалась в Україні, в цьому всьому русі: в потягу, на кордоні», – згадує Марина.

Родина, що прийняла Марину з мамою, допомагала їм адаптуватися, зокрема, шукали дівчині танцювальні студії в місті. За кілька місяців мама Марини знайшла роботу, а сама дівчина пішла в польський ліцей, паралельно продовжуючи навчання онлайн в українській школі.

Польська сім’я, що їх прихистила, однією з перших привітала Марину з успіхом Light Balance Kids в американському талант-шоу.

Місія – говорити про Україну всюди

«У нас є місія – нагадувати про те, що у нас війна, вона продовжується. Так, навіть в Америці про Україну часто згадують в новинах, але не всі дивляться новини. Тож треба про це говорити і на інших майданчиках, на всіх майданчиках. І звісно – і про те, які в нас талановиті сильні люди», – переконаний 16-річний Денис – ще один учасник Light Balance Kids, який через війну опинився далеко від рідного дому.

У нас є місія – нагадувати про те, що у нас війна.

Уранці 24 лютого Дениса розбудили мама і дзвінки від друзів. Близько двох діб його сім’я добиралася до Закарпаття, а звідти згодом подалася до Німеччини, куди їх запросили друзі.

Зараз хлопець живе у невеличкому містечку Шенеберг, йому там дуже подобається тиша і спокійний темп. Щоправда, каже, адаптація та офіційне оформлення в Німеччині триває дуже довго. Потрібно підготувати величезні стоси паперу. На перше облаштування життя у Німеччині сім’я Дениса витратила три місяці.

16-річний Денис Лошаков мріє повернутися в Україну

«Але нам пощастило з сусідом – ми майже не знайомі, але з самого початку, як ми тут живемо, він нам дуже допомагав. Він пропонував нам гроші, приносив меблі. Бувало навіть таке, що ми виходимо з будинку купувати стільці і стіл на кухню, зустрічаємо його і він питає: «А вам стільців і столу на кухню не треба? В мене є». Мама називає цього дідуся нашою феєю», – розповідає Денис.

Зараз хлопець навчається одночасно в німецькій та українській школах, і постійно тренується.

"Під час уроку ми робимо на телефоні домашні завдання від української школи", - Денис Лошаков.

«Мені та іншим українцям в нашому класі дозволяють користуватися мобільними телефонами для перекладання. Часом, буває, ми просто під час уроку робимо на телефоні домашні завдання від української школи. А взагалі, мобільні телефони повністю заборонені в місцевих школах. Тому наші німецькі однокласники дуже нам заздрять – вони думають, що ми граємося чи сидимо в соцмережах», – розповідає Денис.

Денис уже проводив майстер-класи з хіп-хопу для місцевих учнів. А незабаром хлопець постійно викладатиме в групі у місцевій танцювальній студії.

Дізнавшись, що Light Balance Kids повертаються до виступів та участі в талант-шоу, хлопець дуже зрадів. Адже, окрім можливості знову танцювати на сцені, він також очікував нарешті побачити друзів, з якими не зустрічався з лютого. Весь номер підлітки вивчили за п’ять днів тренувань в Америці. Графічну частину виступу створював дизайнер в Києві – щоб встигнути все вчасно, для нього терміново шукали і купували генератор.

Денис чекає на якнайшвидшу перемогу України – він хоче повернутися додому.

«Я дуже сумую за Україною. Нещодавно я приїжджав в Україну, і перші дві години вдома я просто ходив по квартирі, згадував, де які речі лежать, розглядав усе. Повертатися назад до Німеччини було дуже важко», – розповідає хлопець.

«Я намагалася бути максимально схожою на хлопчика»

Повернення до танців і перший виступ з початку повномасштабної війни повернули 16-річну Лізу до життя, яке вона втратила через війну та окупацію.

"Через номер хочеш розповісти, як ми боремося, і що ми обов’язково переможемо", - Ліза Баклан.

Дівчина, яка майже 10 років постійно танцювала, перед виходом на сцену знову хвилювалася.

Виступ, каже, присвячений важливій місії: «З початку повномасштабної війни я, звісно, відвикла від виступів, сцени, глядачів. Але повернутися туди – це як заново народитися. Особливо, коли через номер хочеш розповісти, як ми боремося, і що ми обов’язково переможемо».

Ліза Баклан на сцені уже майже 10 років

Того трагічного для українців лютневого ранку Лізу розбудили слова: «Почалася війна». Спочатку сім’я вирушила до бабусі у Мотижин, що на Київщині. Очікуючи, що в селі їм буде безпечніше. Спершу там і справді було дещо тихіше ніж у столиці, та вже третього дня вони побачили за вікном колону російської техніки. Так сім’я 16-річної Лізи опинилася в оточенні російських армійців.

«Ми просиділи понад місяць в окупації. Літали снаряди, було дуже гучно, прилітало навіть сусідам у двір. Від обстрілів постраждав будинок бабусі», – розповідає дівчина.

Кожного ранку сім’я прокидалася від звуків обстрілів. Більшість часу вони проводили у маленькому коридорі, де не було вікон. Під час активних бойових дій сім’я ховалася у підвал.

"Я намагалася бути максимально схожою на хлопчика", - Ліза Баклан.

«Коли мені треба було виходити надвір, то я намагалася бути максимально схожою на хлопчика. Бо, розумієте, якщо ти хлопчик, так набагато спокійніше – ніхто не знає, що може статися з дівчинкою. Я намагалася ховати волосся, ходити згорбившись», – згадує Ліза.

Під час тимчасової окупації сім’я Лізи втратила друзів – російські військові викрали старосту Мотижина Ольгу Сухенко та її рідних. Після звільнення селища їхні тіла знайшли в братській могилі – неподалік будинку сім’ї Лізи.

«Це найдобріші люди. Вони нам знайшли акумулятор, коли наш зламався і машина не заводилася. Заряджали нам павербанки, знайшли ліки для мого батька. Я пам’ятаю, наступного дня після масованих обстрілів до нас прийшов дядя Ігор, чоловік Ольги, і приніс нам із сестрою по шоколадці. Я дуже довго не їла солодкого, а шоколадка в окупації – як її взагалі можна було знайти?» – розповідає дівчина.

За тимчасової окупації села Мотижин на Київщині Ліза Баклан з сім'єю ховалися в підвалі під час обстрілів

Після деокупації Мотижина сім’я на кілька місяців переїхала до безпечнішого Львова. Там дівчина знайшла студію, де також познайомилася з місцевими танцюристами. З ними Ліза продовжує дружити навіть після того, як повернулася додому.

Прийти до тями дівчині допомогла підготовка до відбору на шоу в США.

Виступ на America's Got Talent: All Star Ліза також присвятила близькій людині – її хрещений зараз так само воює на фронті. Захищати Україну він почав ще з початку війни на Донбасі. Востаннє вони бачилися перед подорожжю дівчини в США – дядько хотів зробити Лізі сюрприз і особисто приїхав, щоб побажати їй успіху напередодні.

«Він просто сказав, що я – велика молодець і він знає, що в мене все вийде. Сказав, що дуже любить мене і подякував, що я його «улюблена маленька донечка». Він завжди так на мене каже», – згадує Ліза.

«Треба повертатися, щоб продовжувати розвиватися і танцювати»

17-річний Кирило танцює майже все життя – його батьки володіють студією в Чернігові, тож він знає це ремесло ще з дитячого садка.

Хлопець мав амбітні плани на 2022 рік – збирався танцювати з Light Balance Kids та окремо виступати на чемпіонатах. Коли в лютому Росія почала наступ на Україну, він був у рідному місті.

«Я 23 лютого дзвонив своєму братові в Києві, і ми якраз думали, чи буде щось. Брат казав, що не буде ніякого наступу, але я таки склав свій «тривожний рюкзак» і ліг спати. Перед сном ще думав, що ми живемо ж у демократичному світі, де все може вирішуватися без війни. Але вже о 6:20 я прокинувся і мені сказали рідні, що почалася війна», – згадує Кирило.

На першу ніч сім’я хлопця залишилася вдома у бабусі, в центрі міста. Кирило згадує – постійно чув звуки вибухів. Тому вони переїхали до друзів, які мали обладнаний підвал. Там хлопець прожив два тижні.

"Я думав, нас завалить землею у підвалі. Навіть писав друзям, прощався", - Кирило Грек.

«Я пам’ятаю, як влучили в театр у центрі Чернігова. Це вперше я відчув, як трусилася земля. Це було страшно. Я думав, нас завалить землею у підвалі. Навіть писав друзям, прощався», – розповідає про ті дні підліток.

Сім'ї Кирила вдалося вирватися з Чернігова восьмого березня: «Перша зупинка у нас була в Черкасах, нас там прихистив мій тренер з танців. Потім ми залишилися на 10 днів у Тернополі – було незвично бачити, як кафе і магазини продовжують працювати в місті. Та водночас тернополяни дуже нам допомагали та підтримували нас».

На початку квітня Кирило з мамою переїхали в Німеччину – спочатку їх прийняли до себе місцеві, а потім сім’я змогла зняти окреме житло разом із друзями. Хлопець знову почав танцювати – він навіть потрапив на німецький хіп-хоп чемпіонат. Та вже влітку Кирило мусив повернувся в Україну – через обмеження у виїзді для біженців.

"У мене був день народження, я хотів його відсвяткувати в Україні", - Кирило Грек.

«Біженці можуть покинути країну лише на два тижні. Влітку ми вже використали цей час – у мене був день народження, я хотів його відсвяткувати в Україні. А коли ми приїхали знову до Німеччини – мені повідомили, що я пройшов кастинг в український бойз-бенд. А ще за кілька днів стало відомо про America`s Got Talent: All Stars. І це переконало мене, що треба повертатися, щоб продовжувати розвиватися і танцювати», – пояснив Кирило.

Учасник Light Balance Kids Кирило Грек у Чернігові, неподалік від свого дому

Удома він відчув полегшення. І, попри всі ризики, каже, в Україні він почувається комфортніше ніж у Німеччині. Хрещений Кирила зараз також на фронті. Хлопець старається дзвонити чи писати йому щодня.

Після закінчення школи Кирило вступив до вишу в Україні і тепер навчається на юриста-міжнародника. Та попри навантаження, від танців все одно не відмовиться. По завершенню університету хлопець хоче стати дипломатом, щоб попереджати війни в світі.

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.