Несподівана була війна. Мені о п’ятій ранку зателефонував брат і сказав, що почали стріляти. Потім я зателефонувала одній знайомій, і вона також сказала, що все почалося. І почалася біганина по підвалах. Ми переживали, щоб ракета нікуди не прилетіла. Найбільше я за дітей боялася.

Ми запасливі люди – у нас трішки продуктів було. Наступного дня ходили по магазинах і трошки запаслися. У нас газова плита, пічне опалення. Світло, в принципі, пропадало тільки коли вже були сильні обстріли. Нас рятувала пічка.

Коли кружляли літаки – це було найстрашніше.

Ми в підвалах просиділи до середини березня. А потім Сумську область, Тростянець, звільнили. Це було найприємніше.

Чим скоріше війна скінчиться, тим краще. Уже дуже багатьох людей вона забрала.

Я думаю, що в майбутньому все буде добре, будуть діти навчатися, радіти життю, ходити в садочки.