Коли почалася війна, мені було дуже страшно. Танки йшли поблизу Білопілля. Вибухи чулися майже безперервно, і здавалося, що земля тремтить під ногами. Світло і воду відключили, а магазини закрилися. Стало неможливо виходити з дому без побоювання. Я боявся за своїх близьких і думав про тих, хто втратив усе. Іноді здавалося, що виходу немає, і все втрачено. Я нікуди не виїжджав. Не зможу жити на чужині. Зараз я намагаюся жити і думати про майбутнє.

Я вірю, що мир повернеться, і ми зможемо знову жити спокійно. Війна навчила мене цінувати кожен день і кожну спокійну мить. Сподіваюся, що більше ніхто не дізнається, що значить жити в страху і постійній тривозі.