Мені 56 років. Я з села Дудчани. Залишилася без роботи. 

В перший день війни ми їхали на роботу в Маячку. Нам передзвонили, сказали, що там бомблять. І ми повернулися.

Дітей відправили. Вони тепер - хто де. А ми тут пережили багато. 

Хлопці гинули. З нами в підвалі сиділи, коли звільняли село. Страшно було, звісно. У мене двоє племінників воюють, пішли добровольцями.

Світла немає вже півтора року, але ми готові сидіти без світла, тільки б усі окупанти виздихали. Ми трошки звикли вже, та все одно переживання є.

Я впевнена, що наші хлопці переможуть і виженуть цих тварюк із нашої землі. Але перемога даватиметься великою ціною. Ми бачимо, як по хлопцях стріляють. Допомагаємо їм чим можемо.