Мені 28 років. Я з Сумської області. На той момент, коли почалося повномасштабне вторгнення, жила і працювала в Харкові. Вранці прокинулася від гучних звуків - подумала, що то феєрверки. Але, на жаль, це були вибухи. 

У перші дні взагалі не можна було в магазинах нічого купити: не було ні хліба, ні води. Приходиш до магазину о шостій ранку, а там уже черги великі. Мені сусіди допомагали. Ми ділилися тим, що в кого було, а потім змогли виїхати. 

Найбільше шокує, коли прилітає і вибухає поряд.

Ми евакуювались спонтанно. Сіли у свою машину, зібрали речі, які змогли узяти з собою. Виїжджали з Харкова, з області майже два дні. Поїхали просто до знайомих у Полтавську область. А потім я знайшла контакти волонтерів, які їхали в Сумську область - так і потрапила додому. 

За спеціальністю я соціальний педагог, базові знання з психології в мене є. Тому з моєю психікою все більш-менш нормально.

Хотілося б, щоб скоріше війна закінчиась. Своє майбутнє бачу в Україні, і більше ніде. Я вважаю, що ми переможемо. Зрозуміло, що перші роки після перемоги буде важко. Будемо відбудовувати нашу країну.