Ми з Бахмуту. У 2016 році купили будинок, майже повністю відновили його, робили ремонт. Я 23 лютого завіз будівельні матеріали, треба було трішки доробити в хаті, плани були великі, але прийшлося все відложити. 

З телебачення дізналися, що війна почалась. Всі побігли скупляти продукти, муку, цукор, необхідне. Жінка ще до липня працювала, ще магазин працював вже під обстрілами, мені доводилося її зустрічати і проводити. 

Там постійно і світло перебивали. У нас школа поряд - ту школу після восьмого прильоту порізали, як ковбаску, кусочками.

В листопаді я ще наймав хлопця, щоб позабивав вікна повністю, бо все було вирвано. У березні 23-го виїхав сусід, він зараз у Харкові. Він сказав, що хати моєї немає, тільки фундамент.

Мені 53 роки. Ми евакуювалися в Кропивницький, тут кума наша. Ми виїжджали в серпні місяці 2022 року під обстрілами. Третій раз коли я поправив кришу, зрозумів, що смислу немає, і ми виїхали. Тут живемо, зараз наймаємо квартиру, платимо за квартиру. У жінки роботи немає. Їй також 53 роки, здоров'я вже не дозволяє стояти на вулиці, або в супермаркеті тягатися з ящиками.

Рідні з Бахмуту всі повиїжджали. Одні в Полтаві, інші - в Івано-Франківську, треті зараз у Вінниці. Ми з дому вискочили - все, що зуміли, в машину вкинули і поїхали. Дуже приємно ВПО об'єднання у Кропивницькому, дуже нам допомагають.

Мріємо після війни відбудовуватися, жити далі. Ми і тут роботу шукаємо, хоч здоров'я вже не те.  Я думаю, буде все добре, а там - як Бог дасть.