З дружиною я живу на дев’ятому поверсі. Звісно, дуже страшно. З першого дня над Краматорськом літають ракети і літаки. Будинок дрижить, а я з дружиною ховаюсь в коридорі. На деякий час ми виїжджали до доньки у приватний будинок, але потім повернулись.

У перші місяці війни були закриті магазини, заводи припинили роботу.

Зараз підприємства не працюють, тож молоді люди виїжджають, а ми - пенсіонери - залишаємось вдома. Живемо в страху, але вже до цього звикли. Найбільше мене лякає, що доводиться жити одним днем. Думаю, що війна скоро не закінчиться. Залишається вірити у краще та триматись.