Перший день війни ми страшним запам’ятали. Дуже боялися. Були прильоти, в хаті вікна випали. Щодня бахкає, і не можемо зрозуміти, де саме.

Гуманітарку нам дають, дров трошки дали. Газ купляти їздимо у Воронцівку. Світла вже майже рік немає. Чоловік мій хворіє, тож нам важко.

Найдужче шокувало, коли 12 грудня через три хати від нас був приліт. 

Тоді ми ще не зрозуміли, де так сильно бахнуло, а 13 числа нам сказали, що розбило хату. Ось це найстрашніше. Та й зараз страшно, як стріляють, як летять фосфорні бомби.

Дочка з дітьми виїхала до Кривого Рогу, сина забрали в армію - зараз на навчаннях. Онучку вивезли також. Я приймаю таблетки від нервового розладу.

Думаю, що скоро закінчиться війна і буде мир. На мою думку, Україна має перемогти. Надіємося на краще.