Зробила з донькою уроки до 21:00… Лягли спати в 04:50 і почули перший гучний вибух в моєму місті Бердянськ. Прилетіла ракета в порт. Я прокинулась і була впевнена - це війна. Так і було.  

В окупації ми прожили 1,5 року. Страшно виглядати з вікна і бачити орків під будинком.

Нестача харчів була. Ніколи не брали від ворогів допомогу.

Зараз живемо з родиною, але батько і брат залишились в окупації, дуже чекають на ЗСУ. Найстрашніше, що не можу навіть нормально по телефону поговорити з ними.

Цього року нас з дитиною запросили на реабілітацію в Карпати.

Викладач подарував маленький сувенір – жовто-блакитне серце Азову (Бердянську). Він в машині висить і завжди шлях додому показує…