Манукян Кирило, 10 клас, Гірський ліцей Гірської міської територіальної громади Сєвєродонецького району Луганської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Івасютіна Наталя Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни - це не просто число, а ціле життя, що все перевернуло навколо. Кожен день, кожна година, кожна хвилина стали складовою частиною мого шляху; шляху, який пройшли мільйони українців. Взагалі війна - це те, що змінило кожного з нас назавжди.

Мій шлях через ці тисяча днів був сповнений страху, надії та неймовірної сили.

Коли все це  починалося, здавалось, що цей кошмар швидко закінчиться. Вторгнення, перші вибухи - страхи, що не давали можливості мислити ясно та розумно. Мене охоплював великий страх за сім’ю, за своїх друзів, за моє майбутнє. Кожного ранку прокидатися через те, що у новинах розповідають про бої поруч з рідними містами та ракетні удари з боку ворога. Невідомість - це найбільше, що виснажувало в перші місяці війни. Однак, з часом я почав бачити, як війна змінює не  лише мене і мою сім’ю, а й людей навколо. Попри весь жах і страх, почуття взаємопідтримки та єдності стало тим фундаментом та ґрунтом, на якому ми тримаємося.

Допомога армії, волонтерські ініціативи, навіть взаємопідтримка серед знайомих та сусідів, усе стало свідченням неймовірної сили та віри нашого народу.

Ця тисяча днів війни були наповнені подіями, перемогами та втратами. Втрати людей на фронті, розбиті долі родин та зруйновані будинки - все це лишило глибокий шрам на серці кожного українця. В останній час збільшилася кількість ракетних ударів по мирним містам та селам України. В тому числі по місті Полтава, де я зараз проживаю з  сім’єю. І це дуже страшно.

Страшно уявляти, що кожен день помирають мирні люди та наші військові. Але є і перемоги.

Події на фронті, праця на допомога волонтерів нашим воїнам, підтримка та єдність наших людей. Також головне те, що ми маємо надію. Навіть у найтемніші дні, періоди надія залишається тією силою, яка підтримує та спонукає мене й інших. Нескінченні дні війни навчили мене тому, що моя надія - це віра в перемогу, у відбудову, у мирне життя після війни. Це віра в нашу силу та здатність бути кращими, ніж ворог, і навіть після всіх втрат не загубити людяність.

Мій шлях через ці страшні тисяча днів війни - це шлях невеликої трансформації мене. З невпевненого у своїх силах я пертворився на того, хто вірить у перемогу та щасливе майбутнє.

Але цей шлях це не завершений. Це лише етап на дорозі до того, щоб жити в країні, яка виборола свою свободу і право на майбутнє. І як кожен з нас, я продовжую боротися і вірити. Я впевнений, що цей шлях веде країну до перемоги.