Сущенко Софія, 11 клас, Черкаський колегіум "Берегиня" Черкаської міської ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Товстоп'ят Олеся Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна... Ми ще не усвідомлюємо, наскільки глибоко змінює кожного з нас це слово, коли воно стає частиною нашого повсякденного життя. Минуло вже більше 1000 днів відтоді, як наша країна перебуває у стані війни. Ці 1000 днів були важкими не лише для нашої країни, але й для кожного з нас. Для мене цей час був періодом втрат, роздумів, надії та оновлення. Я продовжую цей шлях із гіркотою, згадуючи смерть батька моєї однокласниці, який віддав своє життя, захищаючи Україну.

Я згадую, як вона не прийшла до школи, хоча напередодні була щасливою і здоровою. Одного ранку класний керівник розповіла  причину відсутності однокласниці. Її батько був військовим і загинув на фронті.

Вона завжди була сильною дівчиною, але смерть батька змінила її. Вона ніколи не говорила про свої страждання, а зараз їй дуже важко. Ми це розуміємо, тому разом з нею, з її болем. Її трагедія нагадала нам, що всі, кого ми любимо, знаходяться під загрозою. Я пам'ятаю, як вона сказала: «Свобода - це найбільша цінність, і я повинна продовжувати жити заради неї». Ці слова спонукають мене бути вдячною за кожен день і пам'ятати, чому мій народ йде на війну.

Мій батько - військовий. Він завжди розповідав мені про свій обов'язок і про те, чому важливо захищати нашу країну.

Батько вчив мене, що любов до своєї країни повинна бути щирою і безкорисливою, а не тільки словесною. Ще змалку тато вчив мене мужності та силі. Коли батька відправили на фронт, це для мене було, як страшний сон, від якого ніколи не зможу прокинутися. Я боялась дивитися новини або отримувати телефонний дзвінок із невідомого номера. Страшно, що в мене може зупинитись серце. Пам'ятаю останню ніч, яку він провів з нами, і повідомлення, що його відправляють 10 вересня, а це на мій день  народження. Боляче... Моя любов до сім'ї з кожним днем стає сильнішою, а страх втратити її - більш реальним.

Я постійно згадую про своїх бабусю і дідуся, які живуть у прифронтовій зоні. Кожного разу, коли я отримую від них новини, моє серце стискається. Бабуся і дідусь щодня чують вибухи і кажуть, що вже звикли до цього страху.

Я не можу повірити, що їм доводиться жити зі страхом, що їхній будинок може бути зруйнований будь-якої миті. Вони завжди говорили мені, що все буде добре, але я відчуваю їхню тривогу. Страх огортає мене... Незважаючи на всі труднощі, я тримаюся, знаходжу силу і любов. Війна змінила моє бачення світу. Я стала більше цінувати людей, які мене оточують, і почала ловити кожну мить і кожне слово моїх близьких, рідних, знайшла в собі сили підтримувати інші сім'ї. Цей шлях - не тільки мій, а й моїх друзів, моєї родини, тих, хто воює, тих, хто втратив близьких, і всіх тих, хто мріє про мир.

У кожного з нас своя історія, своя боротьба. Ми сподіваємося і віримо, що одного дня наша Батьківщина знову буде вільною і мирною.

Тисяча днів війни, тисяча днів втрат, тисяча днів сліз, надії та оновлення. Дорога, якою я йду, важка, але вона наповнена вірою в краще майбутнє нашої країни. Я мрію, що одного дня настане мир і ми будемо жити без страху. Війна забрала у нас так багато, але вона також навчила нас боротися, підтримувати інших і пам'ятати про тих, кого вже немає. Війна виявила наші слабкості, але й змусила нас знайти силу, про яку ми не знали, що маємо. Я бачу цю силу в моїх однокласниках, у собі та в усіх українцях, яких зачепила війна. Коли я думаю про наше майбутнє, розумію, що останні 1000 днів навчили нас жити з новим розумінням цінності життя і свободи. Ми ніколи не будемо колишніми, але ці зміни приведуть нас до більшої рішучості.

Одного дня, коли усе закінчиться, я хочу мати можливість сказати, що я пройшла її з гідністю. Я пишаюся своєю сім'єю, однокласниками і всіма українцями.

Ми заслуговуємо: свободи вибору, незалежності. Маємо незламність, гідність, віру в себе, бо ми народ український! Нас не зломити! Попереду ще довгий шлях, але я вірю, що разом зможемо все подолати. Тому що кожен з нас вже зробив вибір боротися за свою свободу, за свої сім'ї та за своє майбутнє. І, незважаючи на невизначеність і небезпеку, цей вибір робить нас сильнішими з кожним днем.