У перший день війни я не пішла на роботу у місцеву школу, де я працюю. Почалися обстріли, було страшно. Потім у селі не стало питної води. Зараз воду привозять гуманітарні організації. 

Я виїхала до Покрова. Тут живу, але працювати продовжую у Покровському. Дуже часто доводиться їхати на роботу під обстрілами. Страшно, що не знаєш, куди й коли прилетить. Чи буде у мене дах над головою? Шкода дітей, які все це бачать. 

Я рада, що у мене залишається робота, я можу прогодувати доньку. Вона закінчує одинадцятий клас та скоро вступатиме до університету. Доведеться виїжджати з Дніпропетровської області заради безпеки. 

Я дуже хочу, аби війна закінчилась. Наші діти заслуговують на мирне життя.