Мені 66 років. Живу в місті Краматорськ, нікуди не виїжджала. Зараз я з мамою. Їй 94 роки і вона не ходить, тому я біля неї.

Мені сестра зателефонувала і сказала, що війна почалася, а я не повірила. Так у мене ранок 24 лютого розпочався. Ну, а потім почалося: дітей потрібно було евакуювати. Онуку було одинадцять місяців, тому ми їх відправили, а син працював в місті. Він теж вивіз свою сім’ю в кінці травня, а ми з чоловіком і мамою залишилися тут. У вересні сестра моя рідні повернулася, тому що їй потрібно на роботу. 

Раз на два місяці нам видають продукти, і сестра отримує заробітну плату, то вона допомагає. Мамі потрібні підгузки, але нам дають. Так що у нас ще все непогано. 

У нас війна з 2014 року, і ще є такі, хто любить руський мір. Я цього не розумію, і це для мене саме страшне.

Хочеться миру, щоб діти і онуки повернулися додому.