Я з селища Нью-Йорк Донецької області. Неподалік від мене жили діти. Я доглядала маму і свекруху. Вони померли. Я навіть дев’ять днів не змогла відбути – одразу виїхала, навіть нічого не взяла з собою. Було дуже страшно: по подвір’ю літали уламки. Тепер мешкаю у Дніпропетровській області. Регулярно отримую гуманітарну допомогу, завдяки їй і живу. Люди, у яких квартирую, всіляко мені допомагають. Я їм дуже вдячна.

Про початок війни дізналася від сусідки. Я так ридала! Боялася за дітей і онуків. Діти залишилися без роботи, онуки – без своєї рідної школи.

У мене були проблеми з ногою. Дійшло до того, що не змогла вставати з ліжка. У селищі не працювали ні лікарні, ні аптеки. Я приїхала на операцію у Дніпро. У мене була мета: вилікувати ногу і повернутись назад, а тепер страшно повертатись. Там постійно гинуть люди.

Хочеться, щоб Україна була вільною.