Спочатку дуже тяжко було пережити окупацію. Старшу дитину вийшло вивезти, а молодший залишився у Херсоні. З будинку практично не виходив приблизно пів року, доки нас не визволили, але потім почалися обстріли. Тому дитина практично не спілкується зі своїми однолітками. Мені дуже його шкода, але ми з чоловіком втратили роботу, з нами живе моя мама, яка не ходить, тому у нас немає змоги його вивезти кудись хоч трошки відпочити. Страшно, коли обстрілюють поряд, а найбільше страшно, коли ми не встигаємо до підвалу. При окупації було дуже тяжко достати ліки, черги за продуктами, дякуємо, що трішки допомогли рідні, які виїхали. Коли нас звільнили, стало легше, з'явилися наші ліки та гуманітарна допомога.