Коли почали стріляти, я нікуди не йшла, бо 60 років у Вільховому прожила. Залишилася з донькою та онукою.

Пересиджували обстріли в льоху, за стінами ховалися. Страшно, як не знаєш, куди воно летить. А стріляли, бомбили, будинок мені пошкодили осколками.

Зараз поки що Бог милує, стріляють, але не в нас, а в інших селах.