Я з Костянтинівки, зараз живу у Мирнограді ближче від дому. Діти виїхали. 

У нас війна тривала вже вісім років, тому, коли ми почули звуки вибухів, не дуже злякалися. Думали, що скоро все налагодиться. Не вірилося, що це надовго. Але не так сталося, як гадалося. 

Поряд почало літати, поранило сусіда. Я тому й виїхала разом з дітьми. Дітей відправила далі, а сама тут залишилася. Щоб будинок не розграбували, приглядаю за ним. 

Найбільші труднощі - це те, що діти далеко. Немає можливості їх побачити, допомогти, якщо щось трапиться. А ще – страх і нерви. 

Шокує, коли ти вдома, а над тобою збивають ракету. Це страх такий, не знаю, як вам передати.

Мої сестри залишились там, вони це витримують. Я цього не витримую, у мене починається істерика. 

Тут я влаштувалася на роботу. Плюс те, що платить держава для ВПО. Головне те, що всі живі-здорові. Все інше можна пережити. 

Я думаю, що війна швидко не закінчиться, але мир обов'язково буде.