Я нікуди не виїжджала. Дніпро переживає найгірші часи, ракети прилітають в будинки та лікарні. Дуже страшно на все це дивитись. Найбільше мене шокує загибель наших молодих хлопців на фронті. Я постійно плачу, бо ми втрачаємо найкращих людей. Ми з сусідами підбадьорюємо один одного. Це допомагає у важкі часи, бо без підтримки можна збожеволіти. Інколи я нічого не можу робити через пригнічений стан, але я розумію, що потрібно рухатись далі. Дуже хочу, аби війна закінчилась. Вірю, що Україна вистоїть.