Я пам’ятаю, що ми по телевізору цю страшну новину дізналися. А потім почали стріляти, ми чули близько вибухи. Обстріли пережили тут, нікуди не виїжджали - перебували в Слов’янську. Страшно було. Звісно, і світло відключали, і в підвалах ми ховалися. Страшно було, як снаряди через будинки літали. Та, слава Богу, ми живі.

Дякуємо Фонду Ріната Ахметова, що нам давали їжу. Ліки ми купували за свої гроші. Я діабетик, сама собі купую ліки. А з їжею не було проблем.

Онуки дорослі - в Харкові. Один працює в госпіталі хірургом. А другий онук – лікар швидкої допомоги. Вони на початку війни виїжджали в Полтавську область.

Мрію, щоб швидше закінчилася війна, щоб настав мир на землі та мир у наших душах, серцях, головах. Щоб мої онуки жили в мирі. І щоб мої рідні, та й взагалі – усі, були живі і здорові.